Краєзнавство





Моя земля – мій скарб і мій талан, ти – святощі мої, блаженство! Немає кращої землі, аніж моя, зеленоока красуня,  широчінь степів,у зелені твоїй – всіх діамантів і срібла блиск.  А стан гнучкий, граційний в обрамленні розкішних шатів – польова царівна, зваблива фея: раз глянув – закохався, і пропав.
Н.Сало.
         

       Славна і захоплююча історія нашого краю!  Широко розкинувся привільний Таврійський степ, маленька частинка безмежного Євроазіатського степу. Розлігся від батька  Дніпра до Чорного та Азовського  морів. Багато розповість він тому, хто вміє та бажає слухати.
Степ говорить своїми балками, курганами, подами. Шепоче тихими передосінніми вітрами, кричить, ридає та обурюється зимовими завірюхами, злісно завиває та сміється пізньої осені. Тут закінчується велика природна аномалія і тут вона має особливий, яскраво виражений характер. Про це відають лише старі досвідчені чутливі до землі та неба агрономи, про це точаться глухі, таємні пересуди, говорять напівзабуті гортанні назви прадавніх народів: Каненга, Тілікулі, Дурна балка. Зрідка спускається сюди злим духом смерч, щоб нагадати здрібнілим людям про велике.
     Тут пересікалися давні, невідомі, загублені шляхи, витоптані колись мамонтами, носорогами та оленями. По них мчались колісниці аріїв, кіннота кіммерійців та скіфів. Тут колись ганебно скінчився похід «царя царів» великого Дарія. Тут північна частина грецького відомого світу – ойкумени. Тут скіфи билися з воїнами батька Олександра Македонського – царя Філіпа. І, можливо, в Огузі врешті-решт знайшов вічний спокій невгамовний скіфський цар Атей.
    Безліч народів побували в цих краях, тільки перелік їх зайняв би декілька сторінок. Одні зникли без сліду, розтанувши в віках серед інших рас і народів, другі залишили на згадку про себе степові пам’ятки – кургани, в яких заховані казкові багатства. Інші залишили похмурих кам’яних баб, які понад тисячоліття вдивляються своїми пустими зіницями в степ…


         

      


     Географічна характеристика: Нижньосірогозький район розташований у північно-східній частині Херсонської області, на лівому березі Дніпра. На півночі межує з Верхньорогачицьким районом, на сході - з Веселівським районом Запорізької області, на півдні - з Іванівським та Новотроїцьким, на заході - з Каховським, Горностаївським і Великолепетиським районом Херсонської області.
Район являє собою слабо нахилену в південному напрямку рівнину, яка
немає річок, а лише порізана великою кількістю великих і малих балок. До речі, одна з них - балка Великі Сірогози - дала назву двом найбільшим населеним пунктам району - селу Верхні Сірогози та селищу міського типу Нижні Сірогози.
     Площа району складає 120 867 га, що становить 4,24% від площі області.
Район розташований за 192 км залізничним шляхом та 169 км автошляхом
від обласного центру.
    Символіка району: Герб та прапор Нижньосірогозького району та Нижніх Сірогоз були затверджені на сесії  районної ради.



                                             
                                                   Герб та прапор Нижньосірогозького району 




Герб і прапор смт Нижні Сірогози
          Селищній та 13 сільським радам району підпорядковано 25 населених пунктів. Районний центр - смт Нижні Сірогози.

Карта Нижніх Сірогоз

     Населення району на 2015 рік близько16 тис. чоловік.
     Природно-ресурсний потенціал. Район являє собою слабо нахилену в південному напрямку рівнину, яка немає річок, а лише порізана великою кількістю великих і малих балок. До речі, одна з них - балка Великі Сі-рогози - найбільша балка Херсонщини, яку нині оголошено ландшафтним заказником місцевого значення, дала назву двом найбільшим населеним пунктам району - селу Верхні Сірогози та селищу міського типу Нижні Сірогози. Ґрунти на Нижньосірогозщині  - чорноземи південно-солонцюваті, поширені також червоно-бурі глини третинного походження, рідко зустрічаються рябі глини кімерійського ярусів білого і світло-жовтого забарвлення.
       Відомо, що 14 мільйонів років тому південь Херсонщини та Запоріжжя був дном мілководного Сарматського моря. В різні часи тут побували скіфи, сармати, готи, гуни. Завдячуючи скіфським племенам, ми в історії сірогозщини маємо таку красиву і захоплюючу сторінку – скіфські кургани.
Їх на сірогозщині  налічується більше 100 і вони свідчать  про   давню  і  славну історію. Найдавніші письмові згадки про наш край належать «батькові історії» Геродоту.






Огуз,
який  вважається одним із найбагатших курганів. Свідченням цього є численні знахідки прикрас, які зараз прикрашають скіфські колекції Ермітажу та Національного музею коштовностей. Серед них золоті платівки із зображенням Діоніса, рогатих грифонів та медузи Горгони.




Діїв,


Козел,  
(повністю пограбований), вивчаючи які, можна писати захоплюючу пригодницьку повість. Все є тут : і казкові скарби давнини, і всесвітньо відомі професори, і золота лихоманка скарбошукачів, і химери  долі, яка ховала скарби від всезнаючих  вчених та висипав їх у руку безграмотному  селянинові, своєчасне втручання  поліції, провінційні репортери та майже щасливий кінець.
        З прадавніх часів на берегах Азовського та Чорного морів жили автохтонні (місцеві, корінні, тубільні) племена індо-європейської мовної групи.  Але з середини  першого тисячоліття нашої ери  в Надчорномор’я вторглися представники інших  рас та народів  і відтіснили  праслов’янські племена. Почався тисячолітній тюркомовний період кочового Дикого поля.  
       В таврійські сірогозькі степи приїжджали люди різних племен та народів, з різних куточків України, Росії, Польщі, Західної Європи. Прибували болгари, чехи, виселені з Криму греки, всюдисущі євреї, кочували цигани. Впродовж ста років царський уряд намагався русифікувати ці народи. Вчителям на Україні навіть доплачували за русифікацію. З тридцятих років минулого століття більш витончено та послідовно проводилась русифікація  радянською владою. Чому ж так трапилося, що всупереч усьому поляки, литвини, білоруси стали українцями. Причина в землі, в тому складі життя, яке диктував степ. Степовий, землеробський спосіб життя диктував мову. В скотарстві є елементи татарського походження – кошара, чабан,  гирлига. Землеробство вимагало мови української. Більшість жителів нашого району (70-80% в різні роки) вважали себе українцями.

        Слов’яни ніколи не мирилися з втратою найкращих у світі чорноземів та входів до теплих морів. Вони продовжують утримувати свої бойові форпости  Білу Вежу, Тмутаракань, Олешшя на побережжі морів.
        Сучасну територію Нижньосірогозького району було заселено ще в давні часи, оскільки вона розташована на перехресті шляхів кочових племен,   а пізніше - козацьких та чумацьких.      З ХУ століття слов’янська присутність носить торговогосподарський (чумаки),  та військовий (запорожські козаки)  характер. В цей час Приазовський степ стає вкрай небезпечним місцем для всіх мандрівників, які на шляху використовували  добре примітні орієнтири, такі, як Огуз, Калга, Ханська могила. Починає свої походи на Крим Петро Перший, спробувавши контролювати не лише татар, а й запорожців, які активно підтримують його, перейшовши в підданство Росії.  В подяку за «бойові»  успіхи Катерина Друга  в 1775 році ліквідовує  Запорізьку Січ і Вільне Військо Запорізьке. На той час запорізькі зимівники безпосередньо наблизилися до меж нинішньої Сірогозщини, переходячи до більш прогресивного, ніж у кріпацькій Росії, фермерського господарства.  Запорізькі землі було роздано  російським, у тому числі вихідцям  з козацької старшини, та іноземним офіцерам, німцям-менонітам, росіянам-старовірам. Останнім зблиском козацької вольниці промчали давніми шляхами махновські тачанки та й канули у вічність.
       Невгамовна кров чумаків та запорожців, злившись з кров’ю українських та російських селян створила той міцний та життєдайний сплав, який отримав назву тавричанина.
        9 квітня 1783 року  указом Катерини ІІ до Росії приєдналася величезна територія колишніх «вольностей  запорізьких» , заселити які мали право всі бажаючі, крім кріпаків. Могутнім стимулом для заселення цих  багатих земель була відсутність  кріпосного права.
        Яким же побачили степ перші поселенці? Безкраїм. Піднявшись на височенний в ті часи Огуз, вони побачили, що на десятки кілометрів ходили тільки срібні хвилі ковили. 
              Заселення Нижніх Сірогоз почалося з північно-західної околиці, де балку Великі Сірогози пересікала літня вітка Муравського шляху. 
              Будаївський колодязь, що стояв на цьому перетині служив і чумакам і нашому поколінню.
         На початку 30-х років XIX ст. була утворена Сіpoгозька волость Мелітопольського повіту (з 1923 р. округ),  у складі якого вона була до 1932 p., коли округи були ліквідовані.
        Перший перепис населення, який відбувся в 1864 році, показав, що в Сірогозькій волості  1500 дворів і 9383 жителів, в Нижніх Сірогозах 475 дворів 4283 мешканці. Земський період – це період розквіту та розбудови нашого села.




Вік хатин  – більше 100 років




    В 1868 році в числі перших була утворена Сірогозька лікарська дільниця. В 1888 році збудовані  приміщення стаціонару та  амбулаторія. Станом на 1886 рік в селі мешкало 4285 осіб, налічувалось 552 двори, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, фонтан сельтерської води, 2 бондарні, колісний завод, 2 різниці, 6 лавок, винний склад, 2 ренських погреба, відбувалось 2 ярмарки на рік: 23 квітня та 29-31 серпня. За 7 верст — поштова станція.


Костел у Верхніх Торгаях, побудований на початку ХХ століття.








 

Немає коментарів:

Дописати коментар